В цьому світі нам нічого не належить. Просто іноді ми і речі знаходимо одне одного. Ніколи не знаєш точно, де це трапиться, але коли вже трапляється - не помилишся...

вівторок, 31 липня 2012 р.

Подарунки від рукодільниць

Настав час похвалитися свіжими подаруночками, які я отримала відразу після приїзду з моря. Першою була посилка від Юлі , тут вона показувала мій обмінний подаруночок і деякі детальки свого, заманювала мене, привідкрила завісу, можна сказати :) І от ці таємничі подарунки вже в мене!

понеділок, 30 липня 2012 р.

Привіт з "Лесиних джерел" - 2012

Привіт колегам і друзям! В суботу я з подругою була запрошена до участі в Містечку мастрів в рамках щорічного фестивалю "Лесині джерела" в м. Новоград-Волинському - колисці відомої поетеси Лесі Українки. Не зважаючи на те, що часу для підготовки було зовсім небагато (довелося мало не в останню ніч швиденько робити кілька нових експонатів :), ми все ж поїхали. Хіба є перепоною якихось 100 км? :))) Я на цей раз дуже мудро додумалася запхати весь свій крам у відпускну валізу з ручкою і колесиками, тому не довелося нести все на собі, як минулого разу.
Зустріли нас дуже привітно, місце дали центральне, сонячне, на перетині всіх паркових стежок, тому відвідувачі нас не обходили. Майстрів і торговців китайськими дрібничками трохи відокремили, а також з останніх брали за участь по 500 грн. Ми виставлялися безкоштовно, це вже радує :)
В Новограді-Волинському є військова частина, і деяким бійцям пощастило - їх залучили на допомогу організації фестивалю. Тому вони з превеликим задоволенням притащили нам АЖ два столи (хоча їх був тотальний дефіцит) і навіть стілець, а потім порозлягалися в холодочку біля вогнища, де варився козацький куліш для всіх охочих. Я не взяла фотоапарат, тому на цей раз буде лише кілька фото з мобільного телефону. Сонце зашкалює, день був ясний :) Ось наші декупажні столики:

пʼятниця, 27 липня 2012 р.

Країна світла та блакиті

В час гарячий полудневий
Виглядаю у вiконце:
Ясне небо, ясне море,
Яснi хмарки, ясне сонце.

Певно, се країна свiтла
Та злотистої блакитi,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в свiтi!

Тиша в морi… педве-ледве
Колихає море хвилi;
Не колишуться од вiтру
На човнах вiтрила бiлi.

З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем,
В'ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем,
Стиха весла пiдiймає,
I здається, що з весельця
Щире золото спадає.

Як би я тепер хотiла
У мале човенце сiсти
I далеко на схiд сонця
Золотим шляхом поплисти!

Попливла б я на схiд сонця,
А вiд сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.

Не страшнi для мене вiтри,
Нi пiдводнй камiння, —
Я про них би й не згадала
В краю вiчного промiння.

Леся Українка, 1890, 16 серпня
Я повернулася!

понеділок, 9 липня 2012 р.

Зоряний міст


Вітаю! Нарешті прийшов цей довгоочікуваний день. ВІДПУСТКА!!! Завтра ми з доцею і величезною валізою з гардеробом :) вирушаємо на море. Обіцяємо повернутися через 2 тижні веселі, загорілі і повні вражень. Так склалося, що ми і наш тато роз"їдемося в різні боки - в нього на цей раз тривале відрядження по роботі... Шкода, що не вийде відпочити разом, але будемо використовувати шанс, який маємо. Домовилися зідзвонюватися вечорами і говорити, споглядаючи зіркове небо. Так званий зоряний міст :) Я згадала пісню з одного старенького фільму - "31 июня", вона чудова:
Бувайте, не сумуйте, ми скоро повернемося!
 Так-так, в нас плаття з однакової ткани :)

вівторок, 3 липня 2012 р.

Гармонія мелодії і слова...

Шопена вальс... Ну хто не грав його
І хто не слухав? На чиїх устах
Не виникала усмішка примхлива,
В чиїх очах не заблищала іскра
Напівкохання чи напівжурби
Від звуків тих кокетно-своєвільних,
Сумних, як вечір золотого дня,
Жагучих, як нескінчеиий цілунок?
Шопена вальс, пробреньканий невміло
На піаніно, що, мовляв поет,
У неладі «достигло идеала»,
О! даль яку він срібну відслонив
Мені в цей час вечірньої утоми,
Коли шукає злагідніле серце
Ласкавих ліній і негострих фарб,
А десь ховає і жагу, і пристрасть,
І мрію, й силу, як земля ховає
Непереборні парості трави...
В сніги, у сиву сніжну невідомість,
Мережані, оздобні линуть сани,
І в них, як сонце, блиснув із-під вій
Лукавий чи журливий — хто вгадає? —
Гарячий чи холодний—хто, збагне ?—
Останній, може, може, перший усміх.
Це щастя! Щастя! Руки простягаю
Б'є сніг із-під холодних копитів,
Метнулось гайвороння край дороги
I простяглась пустиня навкруги.
Сідлать коня! Гей, у погоню швидше І
Це щастя! Щастя!  — Я приліг до гриви,
Я втис у теплі боки остроги —
І знову бачу те лице, що ледве
Із хутра виглядає... Що мені?
Невже то сльози на її очах?
То сльози радості — хто теє скаже?
То сльози смутку—хто те розгада?
А вечір палить вікна незнайомі,
А синя хмара жаром пройнялася,
А синій ліс просвічує огнем,
А вітер віти клонить і співає
Мені в ушах... Це щастя! Це любов!
Це безнадія ! Пане Фредеріку,
Я знаю, що ні вітру, ні саней,
Ані коня немає в вашім вальсі,
Що все це — тільки вигадка моя
Проте... Нехай вам Польща , чи Жорж Занд
Коханки дві, однаково жорстокі! —
Навіяли той ніжний вихор звуків,—
Ну й що ж по тому? А сьогодні я
Люблю свій сон і вас люблю за нього,
Примхливий худорлявий музиканте...
Максим Рильський. "Шопен", 1934 p.      (переклад російською тут)

Listen or download Vladimir Horowitz Waltz op. 69 #1 for free on Prostopleer


 



Бажаю всім гармонії у житті!