В цьому світі нам нічого не належить. Просто іноді ми і речі знаходимо одне одного. Ніколи не знаєш точно, де це трапиться, але коли вже трапляється - не помилишся...

субота, 23 листопада 2013 р.

Колекція вражень

Привіт, дорогі читачі:)
Як там ваша осінь, чекає на зимові свята і готується до них, напевно? :)
А ми з доцею шукаємо приводи для радості, нанизуємо, як намистинки, гарні враження. За цей місяць відвідали купу заходів і цікавих місць. Буде що згадати...
Почалося все з Хеловіну. Я не дуже знаюся в цих новомодніх святах, але друзі Іринки вирішили взяти участь у святкуванні, тому ми теж долучилися. Капелюшки на дівчатах - мій колишній хендмейд, брошки-гарбузики вирізала з картону вже виходячи з роботи, приліпили на скотч:)

В торгових центрах вже справжня зимова казка! І можна уявити себе у якомусь цікавому образі ...

Одного теплого дня, гуляючи в парку, ми натрапили на "Базу верхолаза" і Ірі закортіло пройти нижній рівень, а потім з"їхати з тарзанки. Довелося навіть зняти куртку, шоб одягнути спорядження. Класні враження, я вам скажу!

Ще ми відвідали виставу проекту "Дім" - сучасний танець, експериментальна постановка, яка змушує замислитися над важливими речами - що таке дім? що це слово означає для кожного з нас... Спочатку було не дуже зрозуміло, особливо дитині, але потім таки пройняло...

Нещодавно в Рівному відбувся  фестиваль фаєр-арту "Rivne Fire Бумбурум", де молоді талановиті люди танцювали зі смолоскипами і дихали вогнем. Ми вболівали за дівчат:) (фото з групи ВК)
Також іноді не завадить просто насолодитися дитинством на каруселі!
Весь цей час мене зігрівало тепло, подароване чудовою Юлічкою - це горнятко зі светриком вміє готувати смачнючий чай :) А ще Юля спеціально для мене, всесвітньо визнаного поціновувача нотних принтів:)), пошила футляри - тобто для мого нового телефона та навушничків. Їх можна з"єднати між собою, а можна і окремо чіпляти за карабін - до сумки, наприклад, дуже зручно. Вони білі, м"якенькі, утеплені всередині, і ці вже нотки!!! Дуже вдячна тобі, дорогенька, за такий душевний подаруночок. Це надає крила!
Останній наш культурний захід - відвіданий концерт дивовижного одеського гурту "ДюкТайм" - вперше чула цю назву, але добрі люди і випадок (зазвичай, такі речі трапляються не просто так) привели нас з доцею до концертного залу. Жодної хвилини не шкодую, як провела вечір. Я і сміялася, і плакала, і танцювала, а вже наспівалася і наплескалася в долоні як! Шалено талановиті і харизматичні хлопці, та ще й співають a cappella... Після концерту для закріплення вражень придбали диск і Ірина пішла за автографом. Зловили під гримеркою баса Гарика і він підписав диск "Ірині"... Ось воно, щастя!!!

Так, ми багато чого встигли за цей час... Просто є одна річ - мабуть, ми намагалися якомога щільніше наповнити його, щоб хоч трішки менше сумувати за нашим татом, який на даний час живе і працює в далекому чудовому місті. І зараз особливо гостро відчувається, як нам всім не вистачає одне одного...
Будемо вірити у краще, мріяти про зустрічі. Затяті мандрівниці, ми спробуємо на смак і  полюбимо це місто, можливо, навіть трішки там поживемо... Чи не трішки:)) Чого тільки вартий сухопутний корабель, що без вітрил пливе на хвилях бруківки старовинних вулиць міста...
Але поки попереду зима, свята, потім весна, ну і навчання у школі... А там вже буде легше, сподіваюся:)
Бавлюся своїм недавнім захопленням - створюю нові прикраси і складаю в альбом у групі ВК. Заходьте в гості :)

пʼятниця, 15 листопада 2013 р.

Вежа роду

Привіт усім! Вечори стають темнішими і ранки холоднішими...
А поки календарна осінь ще триває, хочу поділитися нашими з Іринкою пригодами і справами.

Покажу наш нещодавній спільний креатив.
Мами школярів, про вміння чи хобі яких вже відомо в класі, мене зрозуміють (іноді думається, краще б в школі того не знали:)). Цього року нам випала велика честь представляти школу на конкурсі "Літопис мого роду" - наскільки я зрозуміла, то був конкурс між дітьми до 7-9 років, а головним завданням було креативно підійти до справи і зробити якийсь цікавий виріб, який би символізував рід і щось означав... Хоча і замовляли виріб в техніці ДЕКУПАЖ... (я навіть розгубилася, адже техніка є дещо обмеженою у виборі малюнків, але всім цього не поясниш), як виявилося, вимоги мені окреслили не в повному обсязі (призерами стали роботи - альбоми з грунтовними дослідженнями до 7 коліна, з фотографіями всіх родичів, обробленими в графічних редакторах, колажами, гарною якістю поліграфії і заламінованими сторінками). Тому нас просто похвалили за цікавий виріб і повернули його:) АЛЕ! Від того він не став гіршим, для нас принаймні :)
Спочатку була творча криза. Таки справжня! :) Не хотілося малювати плакат з деревом і листочками... Потім прийшов наш хресний тато і годину вирізав якісь детальки з пінопласту... Ось що склалося:
Це все наколоте на зубочистки і якось тримається. Вирішили зробити таку собі вежу, яка нагадує знак на гербі міста Рівне. Колони - дідусі з бабусями, перекриття - мама і тато, а вершечок - то Ірина. Ну і кам"яна глиба - для підпису чия робота...
В процесі фарбування "під камінь" і складання докупи я набула значного досвіду, дізналася, що пенопласт не так просто склеїти:) Ну і все ж таки деякі прийоми декупажу стали в пригоді :)


Потім по ходу роботи в нас з Ірою виникла ідея задекорувати камінчики з моря, зробивши із них родинні символи предків, яких вже немає з нами. Додали справжнього моху, жолудь, прапорець... Ось така в нас вийшла родинна вежа :)

В школі коли побачили, то не могли зрозуміти, яким чином я нанесла написи на цей "камінь" :))
Будемо раді відгукам :)