В цьому світі нам нічого не належить. Просто іноді ми і речі знаходимо одне одного. Ніколи не знаєш точно, де це трапиться, але коли вже трапляється - не помилишся...

суботу, 23 листопада 2013 р.

Колекція вражень

Привіт, дорогі читачі:)
Як там ваша осінь, чекає на зимові свята і готується до них, напевно? :)
А ми з доцею шукаємо приводи для радості, нанизуємо, як намистинки, гарні враження. За цей місяць відвідали купу заходів і цікавих місць. Буде що згадати...
Почалося все з Хеловіну. Я не дуже знаюся в цих новомодніх святах, але друзі Іринки вирішили взяти участь у святкуванні, тому ми теж долучилися. Капелюшки на дівчатах - мій колишній хендмейд, брошки-гарбузики вирізала з картону вже виходячи з роботи, приліпили на скотч:)

В торгових центрах вже справжня зимова казка! І можна уявити себе у якомусь цікавому образі ...

Одного теплого дня, гуляючи в парку, ми натрапили на "Базу верхолаза" і Ірі закортіло пройти нижній рівень, а потім з"їхати з тарзанки. Довелося навіть зняти куртку, шоб одягнути спорядження. Класні враження, я вам скажу!

Ще ми відвідали виставу проекту "Дім" - сучасний танець, експериментальна постановка, яка змушує замислитися над важливими речами - що таке дім? що це слово означає для кожного з нас... Спочатку було не дуже зрозуміло, особливо дитині, але потім таки пройняло...

Нещодавно в Рівному відбувся  фестиваль фаєр-арту "Rivne Fire Бумбурум", де молоді талановиті люди танцювали зі смолоскипами і дихали вогнем. Ми вболівали за дівчат:) (фото з групи ВК)
Також іноді не завадить просто насолодитися дитинством на каруселі!
Весь цей час мене зігрівало тепло, подароване чудовою Юлічкою - це горнятко зі светриком вміє готувати смачнючий чай :) А ще Юля спеціально для мене, всесвітньо визнаного поціновувача нотних принтів:)), пошила футляри - тобто для мого нового телефона та навушничків. Їх можна з"єднати між собою, а можна і окремо чіпляти за карабін - до сумки, наприклад, дуже зручно. Вони білі, м"якенькі, утеплені всередині, і ці вже нотки!!! Дуже вдячна тобі, дорогенька, за такий душевний подаруночок. Це надає крила!
Останній наш культурний захід - відвіданий концерт дивовижного одеського гурту "ДюкТайм" - вперше чула цю назву, але добрі люди і випадок (зазвичай, такі речі трапляються не просто так) привели нас з доцею до концертного залу. Жодної хвилини не шкодую, як провела вечір. Я і сміялася, і плакала, і танцювала, а вже наспівалася і наплескалася в долоні як! Шалено талановиті і харизматичні хлопці, та ще й співають a cappella... Після концерту для закріплення вражень придбали диск і Ірина пішла за автографом. Зловили під гримеркою баса Гарика і він підписав диск "Ірині"... Ось воно, щастя!!!

Так, ми багато чого встигли за цей час... Просто є одна річ - мабуть, ми намагалися якомога щільніше наповнити його, щоб хоч трішки менше сумувати за нашим татом, який на даний час живе і працює в далекому чудовому місті. І зараз особливо гостро відчувається, як нам всім не вистачає одне одного...
Будемо вірити у краще, мріяти про зустрічі. Затяті мандрівниці, ми спробуємо на смак і  полюбимо це місто, можливо, навіть трішки там поживемо... Чи не трішки:)) Чого тільки вартий сухопутний корабель, що без вітрил пливе на хвилях бруківки старовинних вулиць міста...
Але поки попереду зима, свята, потім весна, ну і навчання у школі... А там вже буде легше, сподіваюся:)
Бавлюся своїм недавнім захопленням - створюю нові прикраси і складаю в альбом у групі ВК. Заходьте в гості :)

пʼятницю, 15 листопада 2013 р.

Вежа роду

Привіт усім! Вечори стають темнішими і ранки холоднішими...
А поки календарна осінь ще триває, хочу поділитися нашими з Іринкою пригодами і справами.

Покажу наш нещодавній спільний креатив.
Мами школярів, про вміння чи хобі яких вже відомо в класі, мене зрозуміють (іноді думається, краще б в школі того не знали:)). Цього року нам випала велика честь представляти школу на конкурсі "Літопис мого роду" - наскільки я зрозуміла, то був конкурс між дітьми до 7-9 років, а головним завданням було креативно підійти до справи і зробити якийсь цікавий виріб, який би символізував рід і щось означав... Хоча і замовляли виріб в техніці ДЕКУПАЖ... (я навіть розгубилася, адже техніка є дещо обмеженою у виборі малюнків, але всім цього не поясниш), як виявилося, вимоги мені окреслили не в повному обсязі (призерами стали роботи - альбоми з грунтовними дослідженнями до 7 коліна, з фотографіями всіх родичів, обробленими в графічних редакторах, колажами, гарною якістю поліграфії і заламінованими сторінками). Тому нас просто похвалили за цікавий виріб і повернули його:) АЛЕ! Від того він не став гіршим, для нас принаймні :)
Спочатку була творча криза. Таки справжня! :) Не хотілося малювати плакат з деревом і листочками... Потім прийшов наш хресний тато і годину вирізав якісь детальки з пінопласту... Ось що склалося:
Це все наколоте на зубочистки і якось тримається. Вирішили зробити таку собі вежу, яка нагадує знак на гербі міста Рівне. Колони - дідусі з бабусями, перекриття - мама і тато, а вершечок - то Ірина. Ну і кам"яна глиба - для підпису чия робота...
В процесі фарбування "під камінь" і складання докупи я набула значного досвіду, дізналася, що пенопласт не так просто склеїти:) Ну і все ж таки деякі прийоми декупажу стали в пригоді :)


Потім по ходу роботи в нас з Ірою виникла ідея задекорувати камінчики з моря, зробивши із них родинні символи предків, яких вже немає з нами. Додали справжнього моху, жолудь, прапорець... Ось така в нас вийшла родинна вежа :)

В школі коли побачили, то не могли зрозуміти, яким чином я нанесла написи на цей "камінь" :))
Будемо раді відгукам :)

неділю, 27 жовтня 2013 р.

Обіцяла повернутись...

Вітаю! Так, я все думаю про обіцянку, а дні спливають за днями, і вже минула більша половина осені. Проте тішить думка, що я маю велике бажання повернутися:) Не вистачає мені блогу, усіх вас. Думаю, мій бамбетлик зачекався на мене і буде радий зустрічі... Он яку ідилію мені наготував :)
Свої записи я обірвала на анонсі кавового туру, про який, мабуть, напишу кілька слів.
Приводом для першого дня став  ярмарок в рамках фестивалю ECOLEO

Ну що сказати... Організація, в принципі, була непоганою - і місця, і столи, кава-чай. АЛЕ. Не було головного атрибуту ярмарку - покупців:). 

Майже взагалі - жодної сторонньої людини. Можливо, справа в розташуванні парку, або всі були в центрі на святі кави... Зустріла серед учасників чарівну Лілю з її дивовижними альбомами, погомоніли. Отже ми з майстрами надивились одне на одного, та й подалися на вечір гуляти в центр. Виходячи з пару, натрапили на такі фонтани, справжнє літо!
А далі почався Львів... Він завжди неповторний і запашний. Натрапили на квітковий годинник з тисяч бегоній:
 І добралися до площі Ринок, де були представлені фестивальні кав'ярні. Моя улюблена:)))

 Мить щастя - слухати живий концерт зі сцени, куштувати щойно зварений гарячий шоколад, і відчувати свято у повітрі... 
Вечірня вулиця Лесі Українки з підвісними ліхтарями познайомила з аборигеном :)
Наступний ранок ми з дівчатами знову почали з кави, випивши її на повітрі, сидячі за столом в дворику хостела. Романтично!
А далі - з піснею в дорогу. По шоколадних крамничках...
 Знову до центру Всесвіту:)
 Я не могла не відвідати старого друга - лева, що минулого року взявся за здійснення моїх бажань:)
 Не лаванда, але теж дуже гарно! Вереск...
 У моєї подруги Людмили, яка доречі і робила всі ці фото, теж є своя улюблена кав'ярня - "Вірменка".
.

 А потім неминуча зустріч "На Бамбетлі" за штруделем :) В неї все гаразд, і це головне.
Привіт, Зірко!
 Ще ми встигли відвідати колоритний Дім легенд з його автомобільчиком на даху і сажотрусом, в капелюх якого треба закинути пару монет на удачу. Тут діє особливий львівський час:)
 Для цього довелося вилізти через димар... А там відкривається такий вид! Місто на долоні. Хочеться розправити крила змахнути ними :)


Намотали ми ще трохи кілометрів. Дорогою до вокзалу минали Ольгу та Ельжбету, побачили, що біля неї на дроті всілася пташина, вирішили її сфотографувати. Не повірите, скільки кадрів було зроблено! Вона сиділа хвилин 10, вертіла головою навсібіч, ніби знала, куди потім потрапить фото :)))
Поділилася враженнями з вами, а сама теж  занурилася в гарні спогади. Сподіваюся, я так і буду продовжувати свою гарну традицію осіннього кавування у Львові, що б не сталося. 
Всім привіт! До зустрічі!

пʼятницю, 27 вересня 2013 р.

Найкращі речі в житті :)

Привіт! 
Як швидко пролетів час, і вже завтра я вирушаю на два дні до улюбленого міста!
В очікуванні подорожі я дочитала кавову книгу і подарувала собі нове горнятко, як і обіцяла:)
Повезу до Львова на суботній ярмарок ECOLEO свої нові сережки, кілька декупажинок та  гарний настрій. В неділю за планом  - КАВА!
А любов, поцілунки і усмішки - справді, найкраще, що є у житті. Даруватиму їх друзям...
До зустрічі на Бамбетлі!


середу, 18 вересня 2013 р.

Магія тепла

"Запах свіжозвареної кави буде ще звабливішим, якщо її приготувати з любов'ю і для когось" - так каже молода письменниця Надійка Гербіш, і я повністю згідна з нею.

Я дуже люблю читати. Колись це були домашні книги, потім - бібліотечні, позичені у друзів, згодом - якісь цифрові варіанти. Останнім часом я помітила, що нічого нового в плані чтива не купувала. І ось ноги самі привели мене до книжкової крамнички, і книга теж сама застрибнула до рук :) Це були "Теплі історії до кави" вищезгаданої авторки. 
Відкривши книгу, я просто відчула, що вона - моя! Шоколадного кольору шрифт і світлини, кавова тематика - все це повіяло теплом, і я вирішила купити. Тепер шкодую лише про одне: скоро я закінчу читати цю дивовижну книжку... Але, думаю, вона стане однією з улюблених, такою, яку можна перечитувати щоразу, коли хочеться закутатися в тепло. Вона дарує спокій, змушує задуматися над справді вартими цього речами, вчить цінувати стосунки, почуття, близьких людей.
Поринаючи в спогади, навіяні смачною книгою, я пригадала, якою я була, коли ми з майбутнім чоловіком закохалися, писали одне одному паперові листи майже щодня (бо тоді не у всіх були навіть стаціонарні телефони), він готував найкращу в світі каву, і ми вирішили ніколи-ніколи не сваритися ... :)
А над цими рядками я чомусь не втримала сліз: "Кохати цього чоловіка було складно, страшенно складно - кохати по-справжньому складно завжди. Віддавати себе, забувати про свої бажання, підлаштовуватись під нього й уміти чекати. Не ставити ультиматумів і не вимагати уваги до себе. Просто чекати й вірити, що він знає краще, що він пам'ятає, що подбає про все необхідне, що його вияви любові не завжди відповідають її уявленням, але що це не має жодного значення. Поважати його й те, що він робить. Розуміти його слабкості й стати його другом. Дослухатися до тихого голосу всередині нього й розтлумачувати погляд його очей."
Значить, зачепило за живе:) Раджу почитати затишними вечорами...

Такий комплект прикрас у мене з'явився днями і відразу знайшов власницю :)

Ну і головний анонс вересня - 26-29 вересня відбудеться моє улюблене VII Міське свято «НА КАВУ ДО ЛЬВОВА»! Я планую відвідати улюблене місто, яке відповідає мені взаємністю, 28-29 вересня. Правда, 28 числа я з подругою запрошена до участі у ярмарку в рамках фестивалю ECOLEO (якщо цікаво, там ще триває реєстрація). А в неділю будемо гуляти, кавувати, відвідаємо "Бамбетль" (ну куди ж без того:), тому пропоную зустрітися, хто забажає! Ще є час домовитися...
Якщо кава – то тільки у Львові!

вівторок, 10 вересня 2013 р.

На згадку про літо...

Зібравши в кошик зорепади, 
У глечик сонячне тепло, 
Через оливкові левади 
Русяве літо побрело. 
Іще на згадку запалило 
Лампадки яблук золотих. 
Курилось осені кадило 
Між кедрів темних і густих. 
Легкий посріблений серпанок 
Осяяв вересня чоло, 
У тишу приспаних альтанок 
Сухого листя намело. 
І на грибній пахучій юшці 
Настояв ліс легкий ефір, 
Дріма на ситцевій подушці 
Медове сонце поміж гір. 
І вже змирилася природа 
З осіннім шепотом журним, 
Та досі сниться літня врода 
Вагітним яблунькам рясним.

/Наталя Данилюк/

Цим чудовим свіжим віршем від моєї улюбленої авторки хочу таки попрощатися з літом :)
Як не відтягуй, все тіче, змінюється, і тепер ми з вами живемо в осені. Ця пора налаштовує на каву з кардамоном і ще чимось смачним, можливо яблучним пирогом... Заведу собі нове смачне горнятко, і буду ловити задоволення :)
Здається, після свого серпневого дня народження я більше не писала в блог. Хотілося почати кілька разів, але дні і вечори були заповнені роботою та підготовкою до 3-А класу :) А ще ми з доцею з усіх сил намагалися наздогнати літо... на роликах, каруселях та дитячих двомісних автомобільчиках (я навіть була за кермом одного разу! ).
Яскравими та насиченими видалися деньки 24-25 серпня, коли наше місто пишно святкувало День народження України та свій скромний 730-річний ювілей. Я брала участь у ярмарку на нашій традиційній Алеї майстрів - обидва дні. Тож мусила готуватися і все продумувати. 
Результатом та враженнями дуже задоволена, зустріла всіх, кого мала зустріти, і навіть більше :) Зробила трохи декупажних новинок, які майже всі знайшли собі домівки, а бонусом стало моє нове захоплення - сережки! Їх була жменька, різних кольорів та форм, і в перший же день вони стали такими популярними, що мені довелося вночі перед другим днем ярмарку терміново зробити ще порцію! Добре, що був матеріал і велике бажання:) Це надихає, особливо такі випадки: одна дівчина замовила через інтернет дві пари, тоді довго шукала мене на ярмарку, ми були незнайомі, тому зустрілися з перешкодами, але все ж таки вона купила свої сережки і призналася, що мала проколоті вуха, але вони заросли, та коли побачила мої сережки, вирішила придбати і ... проколоти вушка заново! Уявляєте...
Покажу свій затишний куточок на ярмарку, і моїх затишних і щирих компаньонок :)


 А це наше юне покоління:
 Найпопулярніший ексспонат з мого столу:
 Ну а так я розбавляла монохром:)

Бажаю всім бачити прекрасне щодня у простих і звичних речах, а я скоро напишу... 
про каву :)